«Проба пера»

#ПробаПера✍️ Студентське життя — це не лише пари та сесії 😉 Це ще й творчість, мрії, емоції – радісні та сумні, які хочеться висловити у рядках.

▶️ До Дня студента запроваджуємо рубрику «Проба пера», в якій творчі студентки Хотинського коледжу презентують свої вірші. Вони, можливо, не ідеальні, але щирі, справжні, з глибини душі. Це вірші про важкий час війни.

Це сміливо – поділитися своїми віршами з широкою аудиторією «Хотинських вістей». Тож підтримаймо їхні перші кроки у творчості — лайком, коментарем чи добрим словом ❤️ Напишіть у коментарях, що зачепило саме вас.

▶️ Переселенка з Херсона Вероніка КЛОЧАНЮК, студентка ВСП "Хотинського фахового коледжу ЗВО" ПДУ", група Б-11, вірш" Ранок". У ньому особисті переживання дівчини, коли рашисти увійшли в її домівку.

💬Ранок. Метушиться мама в тривозі,

Каже: "Прильоти...." Та віри нема.

З татом лягаємо знову в спокої,

Та більше не буде спокійним життя.

Знову приходить – обличчя бліде:

"Вставайте, негайно! Війна вже іде!"

А я ж бо мала, в школу збиралась,

Ще вчора всміхалась, ще вчора не знала...

Танки по вулиці, дим за хатою,

Чужі солдати з жорстокими шатами.

Порожні полиці, холод у хаті,

А мама тримається – треба мовчати.

Рік у полоні, в страху і у тьмі…

Дитинство залишене там, у імлі.

Та ми не здались, покинули все,

І віра єдина вела нас вперед.

…Десять ночей між блокпостами,

Втома, дорога зранена.

Та разом – сила, родина й тепло,

Якщо ми разом – здолаємо зло!

Жили у сестри, та серце просилось

Туди, де дитинство в уламках лишилось.

Повернулись додому, де вибухів нема,

Тут затишно... тихо... І знову весна.

▶️ Богдана ЛАКУСТА, студентка ВСП "Хотинський фаховий коледж ЗВО" ПДУ", група Б-22, вірш "Споконвічна боротьба"

💬 Стільки поколінь боролись за нашу свободу!

За щастя, долю і незалежність свого народу.

Традиції берегли й передавали.

Кращу долю для наступних поколінь бажали.

Дивились у майбутнє, щастя чекали.

І в бій рідних людей проводжали.

І ось нарешті, та мить настала.

Свобода, на яку ми так довго чекали.

Та не довго ми свободі раділи.

Бо знову лихо навздогін полетіло.

І знову крізь сльози чути молитву.

Щоб не програти теперішню битву.

І діти знову сльозами вмились.

Бо без батьків назавжди залишились.

Для батьків стали реальністю їхні страхи.

Коли своїх дітей пережили вони.

Тепер люди живуть з розбитими серцями.

Від болю плачуть ночами і днями.

Вже який рік триває війна…

Та українці переможуть, переможе життя!